Та обставина, що автомобіль в момент його знищення перебував на паркувальному майданчику не свідчить про наявність договірних правовідносин між сторонами у справі (рішення ВС/КЦС від 22.11.19 по справі № 755/16499/16-ц)

Фабула судового акта: Судами встановлено, що автомобіль марки «Hyundai Tucson», що належав позивачеві, був пошкоджений шляхом підпалу, в зв’язку з чим розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, попередня кваліфікація ч. 2 ст. 194 КК України. Вартість матеріального збитку, завданого власнику в результаті пожежі, складає 344 604,83 грн.

Звертаючись з позовом про стягнення збитків, завданих в результаті неналежного виконання договору зберігання, позивач просив стягнути з комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (відповідач) матеріальні збитки та моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн, посилаючись на рішення Київської міської ради, яким за відповідачем був закріплений майданчик за адресою, де перебував згодом пошкоджений автомобиль.

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Судові рішення мотивовані недоведеністю наявності між сторонами договору зберігання, факту передачі відповідачу на зберігання та проведення оплати за зберігання автомобіля позивача. Натомість встановлено, що місця на автостоянці, де перебував автомобіль позивача, були передані відповідачем по договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування фізичній особі – підприємцю.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з такими висновками погодився, виходячи з наступного.

Ст. 936 ЦК України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу (частина перша статті 937 ЦК України).

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (частина третя статті 937, частина третя статті 977 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено наявність укладеного саме з відповідачем договору зберігання транспортного засобу, оскільки та обставина, що автомобіль в момент його знищення перебував на паркувальному майданчику не свідчить про наявність договірних правовідносин між сторонами у справі.

Варто зазначити, що відомості про звернення власника автомобіля з відповідним позовом до вказаної фізичної особи – підприємця відсутні.

Постанова

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 755/16499/16-ц

провадження № 61-21831св18


Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - комунальне підприємство «Київтранспарксервіс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2017 року у складі судді Чех Н. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2017 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Немировської О. В., Чобіток А. О.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (далі - КП «Київтранспарксервіс») про стягнення збитків, завданих в результаті неналежного виконання договору зберігання.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 є власником автомобіля «Hyundai Tucson», 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Вказаний автомобіль з часу володіння в нічну пору року зберігався (знаходився) на паркувальному майданчику - платній цілодобовій охоронюваній автомобільній стоянці, яка знаходиться в місті Києві по бульвару Перова, 27-а, та яка закріплена за КП «Київтранспарксервіс».

25 серпня 2016 року вказаний автомобіль було знищено вогнем через зумисний підпал.

Враховуючи вищевикладене, вважає, що саме відповідач має відшкодувати йому матеріальну шкоду в розмірі 344 604,83 грн, та моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю наявності між сторонами договору зберігання, факту передачі відповідачу на зберігання та проведення оплати за зберігання автомобіля позивача. Натомість встановлено, що місця на автостоянці, де перебував автомобіль позивача, були передані відповідачем по договору ДНП- 2016-06/07 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 06 червня 2016 року ФОП ОСОБА_5

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

29 травня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2917 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

10 липня 2017 року КП «Київтранспарксервіс» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2017 року залишити без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені в запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 серпня 2016 року близько 03 год. 00 хв. за адресою: бульвар Перова, 27-а, місто Київ, шляхом підпалу був пошкоджений автомобіль марки «Hyundai Tucson», 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4

Дніпровським УП ГУНП у місті Києві 25 серпня 2016 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 12016100040012052, попередня кваліфікація частина друга статті 194 КК України.

Згідно з висновком експертного дослідження від 03 жовтня 2016 року № 19/12-3/48, складеного Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України, вартість матеріального збитку, завданого в результаті пожежі, власнику колісного транспортного засобу - «Hyundai Tucson», 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_4, на момент проведення експертного дослідження складає 344 604,83 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача матеріальні збитки та моральну шкоду, посилаючись на рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629, яким за КП «Київтранспарксервіс» був закріплений майданчик за адресою: бульвар Перова, 27-а місто Київ.


Статтею 936 ЦК України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу (частина перша статті 937 ЦК України).

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (частина третя статті 937, частина третя статті 977 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено наявність укладеного саме з відповідачем договору зберігання транспортного засобу, оскільки та обставина, що автомобіль в момент його знищення перебував на паркувальному майданчику за адресою: бульвар Перова, 27-а, місто Київ, не свідчить про наявність договірних правовідносин між сторонами у справі.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В . М.Коротун

М. Є.Червинська

(Джерело - "Протокол Юридичний інтернет ресурс")