Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові у зв'язку з пропуском річного строку, встановленого статтею 56 КпШС України (оспорювання запису як батька дитини), не врахували те, що така відмова у позові не є пропорційною по відношенню до ...

Обставини справи!

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Южноукраїнський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління юстиції, про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини.

Позовна заява мотивована тим, що з 2011 року за домовленістю із відповідачем дочка проживає разом з ним та знаходиться на його утриманні у зв`язку з навчанням, однак з сином відповідач не дає можливості спілкуватися, звинувачує в тому, що він поганий батько як для сина так і для доньки.
Як вказав позивач, такі висловлювання відповідача викликали у нього підозру з приводу свого батьківства та він замовив генетичне дослідження щодо доньки, яке підтвердило, що він не є її біологічним батьком.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд виключити його як батька дитини з актових записів в Книзі записів актів громадянського стану про народження. Також, позивачем була подана заява про визнання поважними причини пропуску строку на оспорювання батьківства.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Рішення суду мотивоване тим, що позивач у визначений законом строк не оспорив проведений запис в Книзі записів народжень, про нього як про батька дитини, а доданий позивачем результат аналізу ДНК № 16734 не можна вважати належним доказом, оскільки ДНК зразки не були отримані відповідно зі встановленою процедурою.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції.

Законодавство!

Стаття 56 Кодексу про шлюб та сім'ю України встановлює, що особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис.

Мотиви Верховного Суду!

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 24 листопада 2005 року у справі № 74826/01 «Shofman v. Russia» Високий суд дійшов висновку про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у справах, що стосуються чоловіка, який бажає порушити позовне провадження з оскарження свого батьківства дитини, народженої в шлюбі, Європейський Суд раніше залишив відкритим питання, чи стосується провадження у спорах про батьківство «сімейного життя» того чи іншого заявника, встановивши, що в будь-якому випадку дозвіл питання про правові відносини батька з його можливим дитиною стосується «приватного життя» батька.

У вказаному рішенні ЄСПЛ зробив висновок про те, що встановлення терміну давності щодо можливості порушення позову про батьківство може бути виправдане прагненням домогтися правової визначеності в сімейних відносинах і захистити інтереси дитини. До сих пір Європейському Суду доводилося розглядати тільки такі справи, в яких з першого дня життя дитини заявник напевно знав або мав підстави припускати, що він не був батьком цієї дитини, але - з огляду на причин, що не мають відношення до закону - не робив ніяких кроків, щоб оспорити своє батьківство в межах встановленого законом терміну (див. акти Суду у справах «Йилдирим проти Австрії» [Yildirim v. Austria] і «Расмюссен проти Данії» [Rasmussen v. Denmark]).

Та обставина, що заявнику не дали можливості відмовитися від батьківства, тому що він не виявив, що він міг і не бути батьком дитини, поки не пройшло більше одного року після того, як він дізнався про його народження, не було пропорційно по відношенню до переслідуваної державою законної мети. Отже, незважаючи на широкі межі розсуду держави, воно не забезпечило в даному випадку поваги до права заявника на його приватне життя.

У справі «Romanov v. Russia» № 76594/11, рішення від 09 липня 2019 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що така негнучка тимчасова межа не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві», оскільки вона не дозволяє брати до уваги конкретні обставини справи та побажання зацікавлених сторін і тому не може забезпечити справедливий баланс між спільними інтересами захисту правової визначеності сімейних відносин і права зареєстрованого батька на те, щоб його батьківство було оскаржено в світлі біологічних доказів. Тому, це є несумісним із зобов`язанням забезпечити ефективну «повагу» до приватного і сімейного життя.

Відхиливши клопотання заявника як обмежений за часом, обласний суд обмежився його оцінкою, встановивши, що заявник подав позов про оспорювання батьківства більш ніж через рік після того, як він був зареєстрований в якості батька після його визнання батьківства. Знав в той час заявник або повинен був знати, що він не є біологічним батьком. Більш того, він безпосередньо і буквально застосовував статтю 49 Кодексу РРФСР про шлюб та сім`ю, яка була сформульована в жорстких виразах, не допускаючи жодних винятків з однорічного терміну і не залишаючи місця для оцінки того, чи мав зареєстрований батько підстави сумніву в його батьківстві або дійсно знав, що він не був біологічним батьком в момент реєстрації його батьківства (див. «AL проти Польщі», де національні суди встановили, що заявник визнав його батьківство в повне усвідомлення того, що він, можливо, не був біологічним батьком; див. також «Phinikaridou проти Кіпру», № 23890/02, № 63, 20 грудня 2007).

За цих обставин, за відсутності належного судового розгляду цих питань національними властями, Суд не може припустити, визнав чи заявник своє батьківство в повному усвідомленні того, що він не може бути біологічним батьком (див., за аналогічною аргументації, Лашманкін та інші проти Росії, № 57818/09 і 14 інших, № № 454 і 455, 07 лютого 2017 року) і тому не може погодитися з аргументом уряду, заснованим на неперевірених фактичних твердженнях.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові у зв'язку з пропуском річного строку, встановленого статтею 56 КпШС України, не врахували те, що така відмова у позові не є пропорційною по відношенню до переслідуваної державою законної мети на забезпечення, в даному випадку, поваги до права заявника на його приватне життя, що у світлі вищенаведених рішень ЄСПЛ є порушенням статті 8 Конвенції.

Установлено, що колегією суддів апеляційного суду було задоволено клопотання позивача про долучення до матеріалів справи висновку експертного молекулярно-генетичного дослідження № 12п від 13 січня 2020 року, проведеного експертом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, щодо біологічної спорідненості батька з дитиною.

Колегія суддів констатує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства, що також узгоджується з практикою ЄСПЛ (Калачова проти Російської Федерації, № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції належної правової оцінки наданим позивачем доказам щодо відсутності біологічної спорідненості з дитиною не надав, а обмежився лише констатацією факту спливу, передбаченого статтею 56 КпШС України, строку на оспорювання батьківства.

Повний текс постанови Верховного Суду від 15.10.2020 року по справі № 473/1343/18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/92314863

З повагою, адвокат Гагарський Артем Павлович!
(095) 704-80-03