Питання щодо фактичної дати припинення сімейних відносин рішенням суду першої інстанції в межах справи про розірвання шлюбу між Особа_1 та Особа_2 не досліджувалось, мотивувальна частина не містить висновку про припинення сторонами ведення спільного ...

З 11 жовтня 1987 року Особа_1 та Особа_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2016 року розірваний.

В рішенні Малинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2016 року встановлено, що з січня 2006 року сторони не проживали разом та не вели спільного господарства.

У червні 2016 року Особа_1 звернулася до суду з позовом до Особа_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
У серпні 2016 року Особа_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до Особа_1 про визнання особистою власністю майна.
Рішення суду першої інстанції позовні вимоги Особа_1 задоволено частково та поділено майно, яке було придбачено у період з 11 жовтня 1987 року по січень 2006 року.
Суд першої інстанції виходив з того, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 11 жовтня 1987 року по 21 червня 2016 року, проте з січня 2006 року не проживали разом та не вели спільного господарства, що встановлено в рішенні Малиновського районного суду Житомирської області від 21 червня 2016 року про розірвання шлюбу.

Стосовно майна, яке було придбачено після січня 2006 року суд позовні вимоги залишив без задоволення.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишив без змін. Особа_1 не погодившись з рішенням судів звернулась до Верховного Суду.

Законодавство!

Відповідно до вимог статті 22 КпШС України, чинного на час набуття майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

У частині першій статті 24 КпШС України, зазначено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, їх частки є рівними. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 69, 70 СК України).
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. 

Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Мотиви Верховного Суду.

Вважаючи факти, встановлені рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2016 року про розірвання шлюбу, преюдиційними, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з січня 2006 року сторони не проживали разом та не вели спільного господарства.

Вирішуючи питання щодо правового режиму спільно нажитого майна подружжя, суди попередніх інстанцій, керуючись положеннями статті 22 КпШС України та статті 60 СК України, дійшли висновку, що таким може бути майно, набуте сторонами у період з 11 жовтня 1987 року по 10 січня 2006 року.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погодилась з вказаним висновком судів попередніх інстанцій та вважає його передчасним.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц.

З описової частини рішення Малинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2016 року про розірвання шлюбу між Особа_1 та Особа_2 , вбачається, останній, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що з січня 2006 року сторони проживають окремо, не ведуть спільне господарство та не мають спільного бюджету.

Разом з цим, питання щодо фактичної дати припинення сімейних відносин Малинським районним судом Житомирської області в межах справи про розірвання шлюбу між Особа_1 та Особа_2 не досліджувалось, мотивувальна частина не містить висновку про припинення сторонами ведення спільного господарства саме з січня 2006 року, а тому рішення Малинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2016 року не має преюдиційного значення під час вирішення цієї справи та не є доказом припинення шлюбних відносин з січня 2006 року.

Крім того, не погоджуючись з твердженням Особа_2 про припинення шлюбних відносин з січня 2006 року, Особа_1 звернулась до суду першої інстанції із заявою про виклик свідків, які, на її думку, спростовують доводи позивача.

Протокольною ухвалою від 12 липня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви Особа_1 про виклик свідків, чим допущено порушення норм процесуального права, зокрема, частини четвертої статті 91 ЦПК України, відповідно до якої суд вирішує питання про виклик свідка в ухвалі про відкриття провадження у справі або іншій ухвалі, яка має містити мотиви та підстави такої відмови.

Особа_2 , заперечуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України повинен надати відповідні докази, довівши їх переконливість.

Вказане питання має вирішальне значення для розгляду цієї справи, що не враховано судами попередніх інстанції під час її вирішення.

Повний текст постанови Верховного Суду від 21.10.2020 року по справі № 283/1251/16-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/92458132

Повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17
http://reyestr.court.gov.ua/Review/78215412

З повагою, адвокат Гагарський Артем Павлович!
(095) 704-80-03